Гнилецький печерний монастир
Гнилецький печерний монастир є комплексом древніх печер, який є своєрідною зменшеною копією печер Києво-Печерської Лаври. Майже 10-ти вікова історія монастиря призвела до того, що в різні часи він мав різні назви: Гнилецький, Глинецький, Глушицький монастир, Скит Пречисті, Скит Різдва Пресвятої Богородиці, Церква. А сама місцевість відома під назвами: урочище Церковщина, Церковище, Гнилеччина, Село Пречисті, Хутір Вільний, Гадючий Яр.
Гнилецький монастир належить Київській єпархії, розташований на околицях Києва – між селищами Пирогово та Лісники.
Скіт – це відокремлена оселя пустельників, самостійна або структурно виділена в монастирі. У церковно-адміністративному відношенні скит підпорядковується настоятелю монастиря. Слово «скит» походить від назви одного з пустельних місць у Єгипті – Скитської пустелі (її також називають Ваді-Натрун). Саме у ній у IV-V століттях з’явились перші відокремлені поселення ченців.
Гнилецький печерний монастир
Історія цього монастиря починається з рубежу ХІ-ХІІ століть. За переказами Феодосій Печерський під час Великого посту йшов молитися до заміської печери, яка знаходилася за дванадцять кілометрів на південь від печер Києво-Печерської Лаври. Незабаром тут виникла невелика печерна обитель – Пречистенський Гнилецький монастир. Він розвивався як Києво-Печерська Лавра: спочатку був печерним, потім став наземним, а свої підземелля використовував як цвинтар для ченців та житла найсуворіших ченців.
Інок (інокиня) – давньоруська назва ченця, чернеця. У сучасних православних чоловічих монастирях ченцем називають ченця до постригу та остаточного прийняття чернечих обітниць та наречення нового імені.
Причиною згасання монастиря у ХІІІ-ХІV століттях є монгольські напади, а повне руйнування походить від татар у XV столітті.
1832 року настоятель Києво-Братської обителі архімадрит Інокентій (Борисів) знову відкрив печери, які зберегли споконвічний аскетичний вигляд. Наступного року, на прохання настоятеля, запустіла святиня була передана у відання Братському монастирю. Печери були відкритими для відвідин прочан з 1835 року.
У 1900 році при печерах почалося відродження монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, який отримав назву «Скита Пречистої». 1902 року в урочищі Церква була добудована нова церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, а поряд – житловий корпус. У 1918 році «Скіт Пречисті» був відокремлений від Києво-Братської обителі, ставши самостійним монастирем. З 1922 року урочище використовувалося як місце позбавлення волі – монастир до 1928 року співіснував з колонією для малолітніх. Обитель знову відкрилася під час війни та діяла до кінця 1940-х років поряд із табором для військовополонених. А на рубежі 1940-50-х років за наполяганням органів радянської влади богослужіння знову припинили.
1987 року печери та храмові фундаменти були оголошені пам’ятками археології. А 1990 року співробітники відділу «Київ підземний» Музею історії міста Києва розпочали у печерах археологічні розкопки. З того часу розпочався процес відродження печер Церкви. І у 2003-2005 роках працями братії на чолі зі скитоначальником ігуменом Тихоном (Софійчуком), парафіян та благодійників, храм набув церковного архітектурного завершення.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 26 лютого 2010 року скит у Церкві звернений до самостійного чоловічого монастиря Різдва Пресвятої Богородиці.
У Гнилецьких печерах, крім сховищ та келій, збереглися кімітрії (кістниці) афонського типу. Після смерті самітника його замуровували на три роки. Після – розтинали келію, перемивали кістки вином і складали у ящик на підлозі кімітрії. Череп поміщали в одну з ніш задньої стіни.
Вшановуваною святинею всієї обителі в Церкві є список чудотворної ікони Божої Матері «Пантанаса», або «Всецариця».
Список в іконописі – це копія з шанованої ікони. «Прототип» і «копія» абсолютно рівнозначні — список має те саме ім’я, що й оригінальна ікона і має всі її властивості. Питання справжності для ікони не існує, кожна канонічна ікона справжня, оскільки вказує на Божественний прототип.
Ікона Божої Матері «Всецариця» вважається Православною церквою. Ікона Богородиці знаходиться на Святій Горі Афон в монастирі Ватопед, Греція. Ікона була написана в XVII столітті. Вважається, що за молитвами перед нею отримують лікування при ракових захворюваннях.
Час богослужінь
Богослужіння щоденне. Детальний і більш точний розклад краще дивитися на офіційному сайті.
Вечірня: п’ятниця, субота – 16.00.
Ранкові молитви, півночі: субота – 7.00, неділя – 9.00, свята – 8.00.
Літургія: субота – 8.00 (у печерному храмі), неділя – 10.00 (у храмі святого Миколая), свята – 9.00.
Акафіст перед іконою Божої Матері «Пантанасса»: щодня, крім п’ятниці та суботи – 18.00.
Акафіст – особливі хвалебні піснеспіви на честь Спасителя, Божої Матері або святих.
Докладніше про історію монастиря можна дізнатися з книги В. Дятлова «Церківщина» та статті «Ігумен Мануїл» у книзі «Київські подвижники благочестя».
Поруч знаходяться: Art Mall, Пирогово, Китаїв, Свято-Троїцький Китаївський монастир
Як дістатися: Гнилецький печерний монастир на карті Києва
Додаткова інформація
Адреса: Хутір Вільний, Дніпровське шосе, 3
Проїзд: від станції метро «Видубичі» (з боку універмагу «Фуршет») до зупинки «Хутір Вільний» (по Новообухівській трасі), маршрутне таксі № 735, 738;
від станції метро «Либідська» – 252 автобусом до зупинки «Хутір Вільний»; 1 тролейбусом до кінцевої зупинки, далі 256 автобусом до зупинки «Хутір Вільний»