Троє поросят. Читати онлайн українською

Жили-були на світі три брати — три поросятка. Всі троє були однакового зросту, рожеві, веселі, кругленькі. І в усіх поросят були однакові веселі закручені хвостики. Навіть імена у них були схожі. Звалися вони: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф.

Вони все літо гралися, перекидалися в траві, грілися на сонечку, купалися в теплих калюжах. Так минуло все тепле літо. Але ось настала холодна осінь. Сонечко вже гріло слабше, над пожовклим лісом потягнулися сірі хмари.

Одного ранку Наф-Наф сказав своїм братам:

— Пора нам про зиму подумати, я весь тремчу від холоду. Так і застудитися недовго. Ось що я пропоную: давайте збудуємо теплий дім і житимемо в ньому всі разом під одним дахом.

Але іншим поросятам зовсім не хотілося працювати. Їм більше подобалося в ці останні теплі дні перекидатися, стрибати по лузі й просто гуляти, ніж носити важке каміння і копати землю.

— Ні, зараз не хочемо, ще встигнемо! До зими далеко. Ми потім це зробимо, а зараз краще ще погуляємо, — сказав Ніф-Ніф і перекинувся через голову в опале листя.

— Так. Я сам собі будиночок збудую, — сказав Нуф-Нуф і завалився просто в калюжу.

— І я теж, — додав Ніф-Ніф.

— Ну гаразд, робіть як хочете. Тоді я сам собі будуватиму дім. Вас чекати не буду, — сказав Наф-Наф.

І він вирушив будувати собі дім.

Щодня на вулиці ставало дедалі холодніше. Але два безтурботні брати — Ніф-Ніф і Нуф-Нуф — ні про що не думали і не поспішали. Їм зовсім не хотілося братися за роботу, і вони продовжували байдикувати від ранку до вечора. Тільки й займалися тим, що гралися, стрибали і перекидалися.

— Мабуть, ми ще трохи погуляємо, а вже завтра з самого ранку візьмемося за справу, — говорили вони.

Але наставав новий день, і все повторювалося знову. Вони продовжували гратися і казали те саме.

І лише тоді, коли велика калюжа біля дороги зранку почала вкриватися тоненькою кіркою льоду, нероби нарешті вирішили взятися до роботи.

Ніф-Ніф вирішив, що найпростіше і найшвидше буде збудувати будиночок із соломи. Він не став ні з ким радитися і так і зробив. Назбирав соломи, і вже до вечора його будиночок був готовий. Ніф-Ніф поклав на дах останню соломинку, оглянув свій будиночок, залишився дуже задоволеним і заспівав:

Хоч півсвіту обійдеш,
Обійдеш, обійдеш,
Кращого дому не знайдеш,
Не знайдеш, не знайдеш!

Так, наспівуючи пісеньку, він вирушив на пошуки Нуф-Нуфа.

А Нуф-Нуф будував свій будиночок неподалік. Він теж хотів якнайшвидше покінчити з такою нецікавою і нудною справою. Тому теж вирішив зробити будиночок простіше. Спочатку, як і Ніф-Ніф, він хотів збудувати солом’яний дім. Але потім подумав, що взимку в такому будиночку буде дуже холодно. Тоді він вирішив, що якщо побудувати будинок із хмизу та гілок, то він буде міцнішим і теплішим.

Так він і зробив. Забив у землю кілки, переплів їх прутиками, накидав на дах сухих гілок, і вже до вечора його новий дім був готовий.

Нуф-Нуф кілька разів обійшов його, з гордістю оглядаючи, і заспівав:

У мене гарний дім,
Новий дім, міцний дім,
Не страшні мені дощ і грім,
Дощ і грім, дощ і грім!

У цей момент із-за кущів на галявину вибіг Ніф-Ніф.

— Ну ось, тепер і твій будиночок зовсім готовий! — сказав він брату. — Казав же я, що з будівництвом ми впораємося самі швидко! А тепер можемо гратися далі і робити все, що захочемо!

— А давай підемо до Наф-Нафа, подивимося, який будинок він собі збудував! — запропонував Нуф-Нуф. — Щось давно його не видно.

— Ходімо, подивимося, — погодився Ніф-Ніф.

І вони, радіючи, що більше ні про що не треба турбуватися, пішли до Наф-Нафа, весело наспівуючи по дорозі.

А Наф-Наф уже кілька днів будував собі кам’яний будинок. Спочатку він наносив каміння, замісив глину і тепер нікуди не поспішав, не кваплячись, будував собі міцний, надійний дім, у якому можна сховатися від вітру, дощу і холоду.

Двері у своєму будинку він зробив дубові. Вони вийшли важкі, міцні і зачинялися на засув, щоб злий сірий вовк із сусіднього лісу не зміг у дім пробратися. Коли прийшли Ніф-Ніф і Нуф-Нуф, Наф-Наф був у розпалі роботи.

— Що це ти таке будуєш? — вигукнули здивовані Ніф-Ніф і Нуф-Нуф в один голос. — Це що, будиночок для поросяти чи справжня фортеця?

— Дім у поросяти й має бути справжньою фортецею! — відповів їм Наф-Наф і продовжив працювати.

— Цікаво, ти що, з кимось воювати зібрався? — захрюкав, сміючись, Нуф-Нуф і підморгнув Ніф-Ніфу.

Два брати так розвеселилися, що їхнє хрюкання і вереск рознеслися по всій галявині. А Наф-Наф, ніби нічого й не сталося, продовжував класти кам’яну стіну свого будиночка і при цьому наспівував собі під ніс пісеньку:

Я, звичайно, всіх мудріш,
Всіх мудріш, всіх мудріш!
Дім я збудував міцний,
З каменю, з каменю!
Жоден хитрий злий хижак,
Страшний звір, лютий звір,
Не проб’ється крізь двері,
Крізь двері, крізь двері!

— Це він про якого звіра співає? — запитав Нуф-Нуф у Ніф-Ніфа.

— Це ти про кого пісню склав? — запитав Ніф-Ніф у Наф-Нафа.

— Про вовка! — відповів Наф-Наф і поклав на стіну ще один камінь.

— Ой, гляньте на нього! Він, виявляється, боїться вовка! — сказав Нуф-Нуф.

— Напевно, боїться, що вовк його з’їсть! — додав Ніф-Ніф.

Два поросята ще більше розвеселилися.

— Та які в нашому лісі можуть бути вовки? — засміявся Нуф-Нуф.

— Тут немає ніяких вовків! Наф-Наф просто боягуз! — додав Ніф-Ніф.

І вони почали танцювати і співати:

Нам не страшний сірий вовк,
Сірий вовк, сірий вовк!
Де ти ходиш, дурний вовк,
Старий вовк, страшний вовк?

Їм дуже хотілося позлити брата, але Наф-Наф не звертав на них жодної уваги.

— Ладно, ходімо звідси, Ніф-Ніф, — сказав тоді Нуф-Нуф. — Тут нам нічого робити!

І два поросята пішли гуляти далі. Вони так голосно співали й танцювали, що, коли зайшли в ліс, розбудили вовка. Той спав собі під деревом і, коли почув їхнє хрюкання, дуже розсердився.

— Хто це тут так шумить? — пробурчав він невдоволено і побіг у той бік, звідки долинали голоси двох безтурботних поросят.

Якраз у цей час Ніф-Ніф, який бачив вовків тільки на малюнках, казав брату:

— Ну які вовки можуть бути в нашому лісі!

— А якщо вовк з’явиться, ми схопимо його за ніс — от він у нас і дізнається! — підхопив Нуф-Нуф, який теж ніколи в житті не бачив справжнього вовка.

— Так! Ми б його спочатку повалили, потім зв’язали б мотузками, а тоді ще й ногою копнули! Ось так, ось так! — хвалився Ніф-Ніф і показував, як вони впоралися б із вовком.

І два поросята знову заспівали:

Нам не страшний сірий вовк,
Сірий вовк, сірий вовк!
Де ти ходиш, дурний вовк,
Старий вовк, страшний вовк?

І саме в цей момент з-за великого дерева вийшов справжній вовк. У нього була така зубата паща і такий грізний вигляд, що по спинках Ніф-Ніфа й Нуф-Ніфа пробіг холодок, а їхні хвостики, закручені в колечко, затремтіли. Від страху бідні поросята навіть не могли поворухнутися.

Вовк зібрався, клацнув зубами, приготувався до стрибка, і тільки тоді поросята отямилися та кинулися навтьоки, верещачи на весь ліс.

Ніколи в житті поросятам не доводилося бігти так швидко! Вони миготіли п’ятками, здіймали хмару пилу й продиралися крізь кущі, кожен до свого будиночка.

Першим до своєї солом’яної хатинки добіг Ніф-Ніф. Він встиг заскочити всередину й зачинив двері прямо перед носом вовка.

— Відчини двері негайно! – загарчав вовк. – А не то я сам їх виламаю!

— Ні, не відчиню! – захрюкав Ніф-Ніф.

З-за дверей він чув важке дихання страшного звіра.

— Відчиняй двері зараз же! – знову заревів вовк. – А не то як дуну – твій будинок розлетиться на друзки!

Але Ніф-Ніф від страху навіть не міг йому відповісти.

Тоді вовк почав дути на будинок: «Ф-ф-ф-у-у-у-у-у-у-у!». Соломинки з даху полетіли в різні боки.

Вовк вдихнув глибше й дмухнув ще раз: «Ф-ф-ф-у-у-у-у-у-у-у!». Стіни хатинки затремтіли.

І тоді вовк дмухнув утретє: «Ф-ф-ф-у-у-у-у-у-у-у!». Будиночок не витримав і розлетівся.

Ніф-Ніф щодуху кинувся бігти, а вовк клацнув зубами просто перед його писком. Поросятко мчало через ліс, не розбираючи дороги, і за мить уже було біля будиночка свого братика. Ледве Нуф-Нуф устиг відчинити й замкнути двері, як на галявину вибіг вовк.

— Ага! – загарчав він. – Тепер я з’їм вас обох!

Нуф-Нуф і Ніф-Ніф перелякано перезирнулися й затремтіли. Але вовк уже добряче втомився, тож вирішив піти на хитрість.

— Гаразд, я передумав! – голосно мовив він, щоб поросята почули. – Я не буду їсти цих поросят, вони занадто худі. Краще піду додому!

— Чув? – спитав Нуф-Нуф у Ніф-Ніфа. – Ми худі! Тому він не буде нас їсти!

— Це просто чудово! – зрадів Ніф-Ніф, і його хвостик перестав тремтіти.

Поросята одразу розвеселилися й заспівали свою улюблену пісеньку:

Нам не страшний сірий вовк,
Сірий вовк, сірий вовк!
Де ти ходиш, дурний вовк,
Старий вовк, страшний вовк?

Але насправді вовк і не збирався нікуди йти. Він тихенько сховався в кущах, ледь стримуючи сміх. Як же легко він зміг обдурити двох маленьких дурненьких поросят!

Коли братики заспокоїлися, вовк накинув на себе овечу шкуру й обережно підкрався до будинку. Постукав у двері.

Нуф-Нуф і Ніф-Ніф дуже злякалися, почувши стукіт.

— Хто там? — запитали вони, а їхні хвостики знову затремтіли.

— Це я-я-я — маленька бідна овечка! — пропищав вовк тоненьким голоском. — Відірвалася від отари, дуже втомилася, пустіть переночувати!

— Пустимо? — запитав добрий Ніф-Ніф у брата.

— Овечка не вовк, можна пустити! — погодився Нуф-Нуф.

Але, щойно поросята прочинили двері, вони побачили перед собою того самого злого вовка!

Вони швидко зачинили двері й з усієї сили навалилися на них, щоб вовк не зміг увірватися.

Вовк розлютився. Йому знову не вдалося перехитрити поросят! Він зірвав із себе овечу шкуру й загарчав:

— Ну, тепер тримайтеся! Від цього будинку зараз нічого не залишиться!

І вовк почав дути. Будинок трохи похилився. Вовк дмухнув вдруге, потім утретє, а потім і вчетверте.

З даху злітало листя, стіни тремтіли, але будинок усе ще стояв.

Лише після п’ятого подиху злий вовк зміг зруйнувати хатинку.

Поросята в паніці кинулися тікати. Їхні лапки підкошувалися від страху, кожна щетинка дрижала, носики пересохли. Вони мчали до будинку Наф-Нафа.

Вовк величезними стрибками гнався за ними.

Але раптом він врізався в яблуню, і з дерева посипалися яблука. Одне тверде яблуко вдарило його просто між очі, і на лобі вискочила величезна ґуля.

А в цей час Ніф-Ніф і Нуф-Нуф, ледве живі від страху, добігли до будиночка Наф-Нафа.

Наф-Наф швидко впустив братів і замкнув двері.

Він одразу здогадався, що за ними гнався вовк.

Але Наф-Наф нічого не боявся у своєму міцному кам’яному будинку.

Він сів на стільчик і заспівав:

Жоден звір, страшний чи злий,
Хитрий звір, страшний звір,
Не відчинить двері ці,
Двері ці, двері ці!

У цей момент вовк уже стукав у двері.

— Хто там? — спокійно запитав Наф-Наф.

— Відчиняй, і без балачок! — заревів вовк.

— Ага, ще чого! Навіть не подумаю! – відповів Наф-Наф.

— Ах так! Тоді я з’їм вас усіх!

— Спробуй! — відповів йому Наф-Наф.

Вовк почав дути. Але хоч як він старався, жоден камінчик не зрушив із місця.

Вовк посинів від натуги.

Зрештою, він помітив димар.

— Ось через нього я й проберуся! – зрадів вовк.

Він поліз у трубу, не знаючи, що внизу вже кипить казан із водою.

Наф-Наф зняв кришку.

— Ласкаво просимо! — усміхнувся він.

За мить вовк плюхнувся у казан, заверещав, вискочив назад, чотири рази перекинувся й помчав у ліс.

А три поросята зраділи, що перехитрили злого розбійника, і заспівали:

Хоч півсвіту обійдеш,
Обійдеш, обійдеш,
Кращого дому не знайдеш,
Не знайдеш, не знайдеш!

З того дня брати жили разом у кам’яному будинку, під міцним дахом.